Чесна людина

Добре прокидатися самому. Ніхто не квапить, можна валятися, лежати, не розплющуючи очей, та думати, про що хочеш, поки не набридне, можна слухати та здогадуватись, про що шепочуться за ширмами, або що готується на кухні, можна мріяти про все, наприклад, про залізницю. Однак, якщо тебе будять, то Яша завжди робить «потягусі», лоскоче за п’яти, а коли я стомлюся від сміху, тягне за пальчики, примовляючи:

— Цар, царевич, король, королевич, швець, кравець… Хто ти будеш?

І сам же відповідає:

— Цар? — Тягне за великий палець. — Ні! Царевич? — Тягне за сусідній. — Ні! Король? Ні! Королевич? Ні! — Залишається мізинчик. Це мій найулюбленіший, найменший хлопчик-мізинчик. І Яша дивиться на мене, наче знає, про що я думаю. — Чесна людина! — Виголошує він переконано, є дещо важливіше за нагороди, й на підтвердження цього тягне сильно, наскільки можливо.