Як крадуть дітей

Яша знову бере мене за руку. Тому що ми наближаємося до циганок. Якщо ви думаєте, що циганки не крадуть дітей, то глибоко помиляєтеся. Крадуть, та ще й як! А ось так: однією рукою простягають півника на паличці, «на здоров’я, на щастя» — а іншою — хап! І потягли-потягнули за собою, понесли дворами, прохідними та чужими. А ти навіть пискнути не можеш, не те щоб закричати, покликати на допомогу. У роті — півник, якого треба обов’язково встигнути досмоктати. Бо ж усім відомо, що циганки крадуть дітей та облизують півників, яких продають. Щоб блищали. Одного разу Яша купив мені такого, облизаного брудним язиком — так бабуся йому дала! А півник був смачним, зеленим, блискучим. Я й паличку, що пахла сосною, погриз.

Яша тримає міцно. І я теж. І якщо вони схоплять мене, то дідусь не відпустить. І якщо вони всі почнуть мене тягти, мов ріпку, в свій бік, то Яша покличе на допомогу Маркоса та весь його оркестр. І ми переможемо.

— Діду, діду, купи півника! — прошу я.

Та Яша дивиться суворо, усім виглядом показуючи, що для мене йому грошей не шкода, та можуть побачити, як того разу, коли Цаповецька розповіла бабусі про нас «в особах», додавши від себе, що своєму Аліку вона категорично купує тільки чорний гіркий шоколад, надзвичайно корисний для мозку, не економлячи. Тепер, коли тітка Аза, чорна як шоколад, дає мені льодяника, Соня завжди сердиться та лає мене, навіщо я узяв, і що я — з голодного краю? Чи мене не годують?! Хіба Яша не купить тобі в сто разів краще…

Щоб відволікти бабусю від зовнішньої політики, найкраще про що-небудь запитати.

— А чому на кондитерській фабриці можна з’їсти скільки хочеш цукерок, а в магазині не можна? — запитую я.

І бабуся, теж впевнена щодо фабрики, «тільки виносити не можна».

— І тут, — радісно каже Соня, — їсти не можна, але я думаю… — сповільнюючи мову, примружує спочатку одне, а з наростанням впевненості — й друге око.

І я бачу: в її пустотливих оченятах вже побігла кінострічка, як тьотя Аза, спустившись до магазинного підвалу, розкриває короб, розгортає велику цукерку, облизує та загортає знову. І я вчуся акуратно розгортати та загортати, не забуваючи про фольгу, вигладжену нігтиком, і про кінчики обгортки, які не можна стискати сильно — бо помітно, досвідчене око відразу ж завважить.