З післямови

Поруч з орденом «Знак Пошани» Яша пригвинчує значок «Відмінник нафтової і газової промисловості». І цінує його не менше, знімає, коли костюм віддається в чистку, зберігає в окремій коробочці. Але яке відношення мав патронний завод до наркомату нафтової і газової промисловості? І чому Яшу нагородили — так в документі — «за дострокове проведення весняної сівби»? — Я про це не запитував.

Листопад 1941-го. Яшу направили на роботу до Чкалова, у відділ постачання хімзаводу. Ось він ліворуч на груповому фото, не в центрі, він ще не начальник. Чотириста четвертий поставляє фронту солідол, мастило для гармат і танків. Виробництво шкідливе. Пари кислот викликають кашель, про що Яші забувати не можна. І очі сльозяться, червоніють і сверблять, неначе запорошені піском. Ось тоді й з’явилася у Соні звичка давати йому з собою два носовички: для очей і від кашлю. І на заводі він намагався не сидіти почасти і з цієї причини. Та головне полягало в тому, що сидячки людей не нагодуєш.

Штейн, парторг ЦК, ставить задачу просто: «План — є закон. За зрив місячного завдання — «аж до вищої міри». Директор, парторг ЦК, секретар парткому — посади розстрільні. І тому гайки закручено до упору, але загрози вже не спрацьовують. Надголодь норму не даси. Що таке 600 грамів хліба?! «Не хлібом єдиним живе людина, — каже Дворніков (директор). — А м’ясом, салом, крупою, оселедцем, всім, що дістанеш. Фонди встановили, а отоварити нічим. Ти зрозумів, Якове?» «Людей треба підгодувати». — Цього завдання немає в його записничку. Але навесні 1942-го робітники хімзаводу почали отримувати додатковий пайок.

А придумав він ось що: поїхав по колгоспах. Та й побачив: є і вівці, і свині. Поголів’я може збільшуватись, були б корми. «Все дамо — та сіяти нема на чому. Трактори, комбайни не справні, потребують ремонту, а слюсарів немає — пішли на фронт. Дайте слюсарів!»

Слюсарів Яша знайшов на 545-му, патронному.

— Слюсарів дати не можу, — відрізав Фролагін, директор. — План, сам знаєш. Зірвемо — розстріл.

— А якщо я сюди прижену — дасте людей?

— У робочий час не дам. Сам знаєш.

— А після зміни, понаднормово?

— Та ти спочатку прижени. Як ти приженеш? Тягачів немає, а вантажівки не витягнуть. Приженеш — поговоримо.

В танковому училищі було три танка, старого зразка, проте справні.

— Не дам, — сказав начальник. — Не годиться.

— А навчання у вас проводяться?

— Не зрозумів.

— Проведіть навчання в Акбулаку. А на зворотному шляху причепимо по 1-2 трактора. Вночі. Хто побачить? Назавтра — інший район. А я дам баранину.

— Я дам баранину, — обіцяв він і слюсарям на 545-му. Щоб залишилися після зміни, після 12 годин важкої роботи. І йому вірили.