Велика Людина

Раніше я казав, що дідусь у мене — головний, навіть дуже. А Вовка казав, що у нього тато — Солдат. І я не знав, що сказати. А тепер знаю: дідусь — Герой. У дідуся — орден, «Знак Пошани», все пишеться з великої — з великої літери. І дядько Льова каже про нього — велика людина, говорить, підіймаючи палець, так, що обидва слова треба писати з великої букви — Велика Людина, як на ордені і в орденській книжці. А тепер і я знаю — чому.

— Діду, а за що у тебе орден?

Яша замислюється, та ненадовго:

— За війну.

— А ти хто був? Льотчик, як тато? Танкіст? Кіннотник? Генерал? — питаю я зі знанням справи.

— Наш завод давав фронту патрони.

— Кулі? Так?.. — це трохи розчаровує. Я вже почав уявляти бій, вибухи, дідуся з гранатою…

— Мільйони патронів.

— Мільйони… — повторюю я, і дідусь пояснює:

— По сто куль в кожного фашиста.

— Сто! Це багато, — і я починаю рахувати. — Один, два, три… — я вже вмію. — Десять, одинадцять, дванадцять, — під кожен крок. — Сорок п’ять, сорок шість, сорок сім, — крокую весело, правильно. І дідусь строчить з кулемета.