З післямови

…Копаюсь, зшиваю обрізки, визначаю, перекроюю, — нехай стара, нехай клаптикова — це моя ковдра. Правду треба знати. І дещо знайшов, розбираючи архів: грамоти, накази, посвідчення про відрядження… Яша зберігав їх. Для чого? Грамоти та характеристики — зрозуміло. І урядова телеграма, не звідки-небудь, а з Москви — з вимогою «терміново направити тов. Бедерова Я.І. в розпорядження Наркомату торгівлі». І резолюція парторга ЦК на 404-му І. Штейна: «Виїзд, як працівнику Наркомнафти, який не має відношення до Наркомторга, заборонити. Запропонувати продовжувати працювати». І телеграма, і резолюція підкреслювали його незамінність, як цінного кадра, його внесок у перемогу над фашизмом. А інші папери навіщо? У разі перевірки? Через тридцять років після призначень і переведень? Чи просто — дорогі, як пам’ять? Чи може, він зберігав їх для мене? Мабуть, його, як і мене, заворожував червоний олівець замість чорнила, та підпис І.Штейна, такий подібний до сталінського?

Щоденні справи Яша нотує нагостреним твердим олівцем до книжечки. Червоний олівець для цього не годиться, вимагає багато місця. У Яші — простий, креслярський. Буквочки убористі, рівні, як солдати в шерензі. Одне завдання — один рядок. Виконано — закреслено. На звороті — позначки. Новий аркуш — нові справи. Й рядки, один під одним, закреслені, рівно, як під лінійку. Можна подумати, що це — чернетка поета. Справжнього, надзвичайно вимогливого до себе та слова. Та у Яші — це не слова, а виконані справи. Незакреслених немає.