«Жива риба»

1

Не зайти до «Живої риби», проходячи повз? Не постояти біля темного бокового скла великої кахельної ванни, чекаючи, коли з глибини тобі назустріч випливе, може бути, навіть акула? Без цього й прогулянка — не прогулянка. І Яша обіцяв.

Цього разу він залишиться біля входу. «Мікропорка всотує запах». А я зайду. Я увійду, обережно ступаючи по просякнутій вологою підлозі, до якої налипла луска, та, не дивлячись на чергу, протиснусь до басейну. Дітям — можна. Адже я не стояти, я лише поглянути. «Дайте дитині подивитися», — каже Соня, коли ми заходимо разом. І черга, недовірливо поглянувши на даму, пускає мене до скла. Я приклеююсь, а бабуся, не наближаючись, наглядає, щоб Рая мене не забризкала. І Рая розуміє. Хлюпає менше. Та може, між іншим, і — більше, і з голови до ніг. Та жбурнути на ваги рибу так, щоби риба, оговтавшись, сама бризкала. Та не піддавалася цій нахабі, оцій «не хочу при дітях».

— Вона хоче вибрати! Вона, бачте, тому й вистояла за живою! Як вам це подобається? Я, здається, продавщиця, а не рибалка!.. Ні! Ця їй велика, а ця їй маленька, і то — не те, і це їй не годиться. Ось! Рибалка! Лови сама! — жбурляє їй сачка Райка. Та хоче повернутися й піти до підсобки, покинувши все, всю чергу напризволяще. Черга, звісно, на боці ображеної.

— З чого вибирати? З моєї? З вашої? А що нам? Рештки? Йди, не затримуй!

2

Тітка Рая — велетень. Коли вона сидить, здається, що стоїть. А коли стоїть — черга здається маленькою, як діти. І вона може з’їсти повну миску окрошки, таку здорову миску, в якій Соня миє ноги. Та за словом в кишеню не полізе. Соні вона подобається.

— Бойова! — каже бабуся. — І таке нещастя.

Мені важко зрозуміти, це — зріст, чи її мерзотник-жених, чи розмови про те, що магазин скоро закриють, риби немає, та їй з дитиною доведеться повертатися до мачухи в Маріуполь.

— Все погано, — каже вона бабусі, коли ми заходимо забрати вже почищену рибу.

— Але риба ж є? — намагається втішити Соня, розуміючи, що якщо це — риба, тоді й Сенька Патарашний — кавалер.

— Візьміть, Софіє Михайлівно, — голосно зітхає Рая. І передаючи згорток, присоромлено відвертається.

3

Я рибу не дуже люблю. Їсти її довго. Та можна, борони боже, вдавитися кісткою. А от дивитися можна нескінченно. Як блищить золотим бочком, як випливає, як, злякавшись, метнеться та сховається в глибині. Як стоїть біля скла та дивиться на тебе широко розплющеним оком, ніби запитує: «Чого тобі треба, дідусю?»

— Діду! А чому риби не розмовляють? — запитав я одного разу. — Вони дурні, чи у них немає язика?

— Язика тобі покаже Соня, коли буде готувати рибу. А не говорять… — я б на їх місці теж мовчав.

— А до чого тут я? — не розчувши, про що мова, запитує Соня з кухні.

— Я кажу, що за них все скаже Рая.

— А я при чому?

— Ти покажеш дитині язика.

— Я, здається, покажу тобі щось інше, лахмінзон. — Бабуся заходить до нас, руки в боки — і пильно дивиться: то на Яшу, то на мене. — Чого ви тут хихочете? Га? Що він наговорив тобі? Га? Що ти робиш круглі очі? Я вас виведу на чисту воду! Я все розумію…

— А риб’ячу? — запитує Яша, захлинаючись сміхом. (І я вже не можу стриматись.) — Що я зараз скажу? — Яша розкриває рота тричі з булькотанням, немов риба. — Що я сказав?

Соня, відчуваючи каверзу, ще уважніше дивиться на нас, переводячи погляд. І тут я не витримую та починаю реготати, наче різаний. Яша посміхається. І Соня, пирхнувши:

— Цвай-пара! — йде на кухню.

— Ти — моя — рибка! — кричить їй навздогін Яша. — Буль-буль-буль!

4

Сьогодні в «рибному» сухо. Басейн порожній. Ані води, ані риби. Ані людей. «Завозу не було, — каже тітка Рая комусь. — Може, в середу. Зайдіть завтра, я знатиму». Басейн стоїть порожній, скло і кахель в брудних патьоках, а на дні його зовсім негарно. Тітка Рая сидить, підперши щоки товстими кулаками, та дивиться на вулицю. Очі її порожні, як басейн. Немає нічого порожнішого.

Я виходжу з «Живої риби», , що ви думаєте, — Яша дає мені цукерку, «Ведмедика», а буде ще й «Білочка», на потім — мої улюблені! Яша купив їх щойно, в ларьку. Адже на нас чекає ще яка дорога. І стільки справ попереду, аж поки не прийдемо до дядька Льови в «Харчові концентрати». Тим більше, Соня заборонила напихатися у нього цукерками. Ми й не будемо. Яша взяв трошки, по сто грамів того і того. Що таке сто грамів — крапля в морі.