Мрія

Я вже назбирав п’ятдесят рублів, а треба 12 рублів 50 копійок, це на старі гроші — 125 рублів, ось скільки ще залишилося. Але кожної неділі мені дають по рублю, тобто тепер по десять копійок, і я складаю до скарбнички. «До дня народження якраз назбираєш», — сказав тоді Яша і першим дав два рублі. І він стежить, щоб мені давали всі.

— Бо дитина збирає не на фіглі-міглі, а на річ, німці роблять якість, це у них не віднімеш.

Німецька залізна електрична дорога! Це мрія. Повернув важіль — туди, повернув сюди — їде назад. А гарне ж яке! Можна скільки хочеш перемикати. І стояти, розставивши ноги, як Гулівер, а вона їздить! Це мрія. Дідусь знає. Він все знає. І про паровози, і про бронепоїзди. І навіть має орден, як герой. Орден «Знак Пошани», який він одягає в неділю, коли ми йдемо на прогулянку, щоб люди надавали йому оці знаки.

— Сьогодні неділя! — згадую я й, назбиравши сімдесят копійок, з усієї родини, — мами, тата, тітки, дядька, Соні, а дідусь дає 20 копійок, напевно, за себе і за кицьку Пупку. — Неділя! — згадую та біжу до бабусі вдягатися.