Різдвяний ранок

У перші дні 1966 р. снігу нападало стільки, що двірники втратили будь-яку надію прибрати та, покидавши уламки лопат, пішли, зникли в своїх перших квартирах на перших поверхах.

Люди почали самостійно протоптувати доріжки, а сніг усе падав і падав, сипав і сипав, і, стомившись, познімали вони з балконів подушки, морозні, сонні та повкладалися спати, можливо, й до самого кінця зими.

Однак уночі напередодні неділі небо очистилося. Зорі заблищали в небі та на снігу синіми й зеленими променями, і дивно було б дивитися тим, хто не спав, та спали всі, до ранку, до сонця, а ще потім, бо ж передача “Доброго ранку!” починалася о 9.15, можна було ще трішки полежати, повалятися...

Ігорьошка прибіг до мене рано, я відпросився до сніданку та, натягнувши валянки без калош, вилетів за ним і пішов низько понад снігом, на бриючому, і вилізли ми на хребет, утворений іще в ті часи, коли двірники розкидали сніг по обидва боки дороги, на кущі, і за ним відкрився простір, рівнина незайманого снігу.

Ми були першими в дворі, але хтось, можливо, вночі, уже пройшов, перевалив через Кордильєри.

Він не побоявся набрати снігу, що танув, у валянки й не думав, що можна промочити ноги та занедужати, він ішов упевнено, широкими місткими слідами дорослої людини, тож гріх було не піти за ним.

Ігорьошка першим побачив сліди та поліз, ретельно витягаючи ноги, щоб не набрати снігу. Я рушив слідом, але раптом попереду, на снігу, зблиснули монети, розсипом, і ми з Ігорьошкою кинулися до них, і почали хапати, одну за іншою, і я, натренований сном, хапав швидше, обома руками, а було ще й іще... Монети, точніше, справжні гроші, лежали на поверхні снігу та в слідах, у двох або трьох, і ми спершу подумали, що хтось напідпитку, напевно, та й потім думали, що п’яний розгубив, витягав з кишень і губив... Та й зараз я думаю так само, хоча сліди, здається, обривалися цими, грошовими, слідами, та не вели потім нікуди.

Із вікон почулися позивні “Доброго ранку”, і ми, щасливі, побігли додому з повними жменями грошей, і, як потім з’ясувалося, коли підрахували, – я зібрав 71 копійку, а Ігорьошка – карбованець шістдесят, тому що він вибирав із розумом, срібло, а я, хоч і швидко, та все підряд.