Чудесний сон

Був один чудесний сон, із прогулянкою дивовижною стежиною, коли сонце, визирнувши з-за хмари, вказувало раптом на маленький срібний місяць, що визирає із землі, і я нахилявся й діставав монету, а, трохи підкопавши, – наступну, і так одну за одною, великі й маленькі, стародавні, коштовні, і стояв навколішках і копав, копав і складав, пхав до кишень, і, прокидаючись, перевіряв під подушкою – а раптом? – але не було нічого, і доводилося, гуляючи вулицею, видивлятися, не відводячи очей від землі та дороги, і чекати наступного сну, що приходив нескоро, але так само правдиво, солодко й сумно...