У чому все життя?

Двічі на рік Яша їхав до Москви на сесію і завжди повертався з гостинцями – лимонними й апельсиновими дольками, або суфле в шоколаді, або журавлиною в цукрі й, гордо відкинувши свою фотогенічну, як у Жарова, голову, розповідав про глибоку повагу студентів і викладачів до нього – найстаршого студента МІЛП за всі роки від моменту заснування.

Особливо він догоджав Софочці, Сонюрі. Якоюсь китайською наволочкою чи рушником з папугою, австрійськими черевичками-лодочками, вазою богемського скла або просто відрізом добротної синьої тканини, з якою не соромно було піти до Проця й пошити пальто із сірою полірованою норкою.

Я тому так докладно пишу про речі, бо це й було їхнє життя.

Почути, розпитати, обговорити покупку, спланувати, знайти, домовитися, зібрати гроші, не переплатити, одягти, показати, сховати, зберігати, періодично провітрювати на балконі, згадати, як купували, подарувати, продати та знову цікавитися, і знову розпитувати, і мріяти, і побачити випадково на Вірці, і огудити, і відмовитися, і пережити, і чекати Яшу з Москви.

“У чому все життя?” – запитував Яша самого себе, і сам собі й відповідав: “Смачно поїсти; щоб було що одягти-взути; щоб було у квартирі; щоб діти були здорові й онуки; щоб всі були здорові.” “І щоб був мир, – додавала Соня, – щоб не було війни”. І всі з нею погоджувалися, і мама, і сусіди.

“Смачно поїсти” вони з Яшею їздили на Хрещатик у вареничну. Брали вареники з м’ясом і з картоплею, а на десерт полуницю зі сметаною. Варенична була неподалік від косметичного салону на Леніна, де в бабусі була своя косметичка, що робила їй чищення та забезпечувала живильним кремом за власним рецептом, а поруч через перехід, близенько – Центральний універмаг культури й відпочинку. Іноді вони зраджували звичку й ходили “смачно поїсти” на 3-тю просіку, у робітничу їдальню, де брали деруни зі сметаною та, переївши їх, страждали на шлунок і зарікалися, одначе ненадовго.

У кіно, а тим паче до театру чи опери, вони не ходили, спорту Яша не розумів, а святкові концерти дивилися по телевізору.

Утім, один культурний захід, хобі, як почали тоді казати, Яша мав.

Він любив підспівувати під платівку та, щоб вивчити слова, записував їх, попередньо ганяючи й зупиняючи платівку безліч разів.

Так були записані “Пісня про море” у виконанні Георга Отса, “Рудий” і “Лєтка-Єнка” Едіти П’єхи, і ще щось Гелени Великанової й Тамари Міансарової, “З чого починається Батьківщина?” Марка Бернеса, і Трошин, і Олег Анофрієв, і Едуард Хіль, і, звичайно ж, пізніше – Муслім та Лещенко, і Бюль-бюль-огли на ім’я Полад...

Недільний ранок так і розпочинався. Яша сідав із блокнотом (яких у нього було безліч!) біля радіоли, а Георг Отс із напрочуд невловимим акцентом, як робот, повторював і повторював свої шляхетні пісні.