Найстаріший студент МІЛП

В 1961 р. у віці 54 років мій дідусь вступив на заочне відділення МІЛП – Московського інституту легкої промисловості.

Річ у тім, що Яша був “висуванець”. Іще до війни комсомол висунув його на керівну посаду – зав. міськторгвідділом у Полтаві. А потім під час і після війни Яша не опускався нижче зав. відділом Міністерства або нач. цеху на картонажній фабриці, але працював і парторгом на патронному заводі, і директором санаторію, і керував ОРСом.

Так тривало до кінця 50-х, коли на зміну старій гвардії прийшла цілинна молодь, із вузівським значком на лацкані, здатна не лише розвінчати культ будь-якої особи, а й побудувати комуністичне завтра.

Чи був Шкловер саме таким хлопцем, небезпечним для Яші, який не мав вищої освіти, я не знаю. Але це прізвище дедалі частіше лунало вечорами у розмовах баби й діда, і вони заводили одне одного.

“Чого ти боїшся?! – кричала пошепки Соня. – Кого ти боїшся? Цього шмаркача? Піди, і раз і назавжди скажи Крижановському!”

Яша стукав вказівним пальцем по краєчку стола:

“Я їм сказав: “Я вам не хлопчик! Я на махінації не піду!”

“А-а! – хитала головою Соня. – Це ти тут хоробрий. А що мені сказала Фіра? Що? Ти думаєш, вони тобі друзі? Вони на тебе плювати хотіли! Фірка, ця нечупара: “Якби ви знали, Софіє Михайлівно, який бруд вони лляли на Іакова Ісааковича!”

“Ти згадаєш мої слова!” – кричала Соня. І Яша виправдовувався, і довго ще з кухні я чув невідомі мені імена, якісь Галини, Поліни, Сегути, і незнайомі терміни, на кшталт “Блатмейстера” чи “Ладутчика”. І таємничий Шкловер з’являвся зловтішний, немов Кощій, і блискав значком про вищу освіту.