Укрєви та євроси

Дві сторінки в записнику.

Років із десять тому, коли баба Соня була ще жива та при пам’яті, я записав ці декілька рядочків за її словами, а от зараз знайшов. З’ясувалося, бабисоніна мама, а моя прабабуся Зіна була Златою Яківною Аксельрод, а прадід – Михайло – Мойсеєм Борисовичем Грінбергом. І, ото дивина! Щойно я прочитав ці звучні прізвища, відразу ж велике співтовариство Аксельродів, включно з відомим революціонером-меншовиком, та не менш численними Грінбергами та Грінбергшами по-родинному усміхнулося мені.

Щоправда, був один випадок, коли наша сусідка мадам Грінбергша на прізвисько “Коняка” зчепилася з моєю бабусею, а дід Яша заходився їх розбороняти й випадково поцілив середнім пальцем кулака прямісінько в лоба Давиду, її чоловікові, чоловікові Коняки. Але це було комунально, по-сусідському. Без прокльонів, створених спадковими споминами, без родинної злості, тому що ані Коняка, ані Давид Грінберг, ані тим паче я – п’ятирічний хлопчик, не знали бабу Соню, як Софію Михайлівну Грінберг, й тому не ворушили “брудну білизну”, а знали як “Директоршу”, за чоловіком – Беєрову, уроджену, тобто за метрикою – С.М. Алексєєву.

Я зрозумів, що росіянин я лише наполовину, а друга, аксельрод-грінбергова частина також значна й наближається до 50%, і це значно більше тієї частки, яку я передбачав раніше.

Збільшення єврейської складової в моїй свідомості відбувалося поступово. Допоки баба Соня була Алексєєвою, а дідусь – також незрозуміло ким, рівень мого єврейства становив від 8 до 16%, і це не позначалося на світогляді.

Підвищення ж індексу Аксельрода–Грінберга до 50%, а якщо врахувати татаро-монгольську та інші домішки – до величини контрольного пакету, – зумовило переворот, отаке собі національне сальто-мортале.

Я відкрив для себе, що я не росіянин із домішкою єврейського, не “жулик з родзинками”, а єврей, який обрусів, маца з заварним кремом, “Наполеон”.

Якби Соня була ще живою та прочитала мої розрахунки, напевно, вона запитала б:

“ Чому ж ти не писав це тоді? А тепер, коли кожне “Г”, кожен бандит, репетує, що він жидолюб, і знаходить у себе недоумкувату бабусю на вивіз, і ти так само?!

Де ти був раніше зі своїми відсотками?.. Нова справа! Вони тепер без мила лізуть у тепле місце єврейського народу, і ти туди ж так само? А завтра їм буде потрібна нафта, так що ти думаєш, вони не закриють обличчя від сорому цією ганчіркою і не продадуть бомби на голови твоїх дітей в Ізраїлі?”

Що відповісти? А-а! Хоча жидолюбство – це як соціалізм, перший етап переходу до комунізму. Любство – вже краще. Там, дасть Бог, і велика дружба буде. Дай Боже.

А відсотки – звичайно ж, дурниця. І розуміння того, хто ти: китаєць чи негр, також не є суттєвим. Важливим є інше. Не зневага й ненависть до чужого, а співчуття і пильна увага, входження до свого народу, не до російського, українського або єврейського окремо, а до того і другого, і третього разом, до нашого радянського києво-подільського народу, що проживає в усіх куточках, і у вас також.