«Хвороби порожнини рота»

Удома у нас були дві страшні книги. “Лукомор’я”, розгортка, від якої я ховався під стіл, а дядько Саша розкривав її на найстрашнішому місці, де намальована Баба Яга, і опускав до моєї схованки. До цієї книжки я швидко звик і навіть сам ходив лякати батьків і бабусю, та ніхто не боявся.

А ось про іншу книгу – “Хвороби порожнини рота” – треба сказати окремо. “Хвороби порожнини рота” – мамин підручник – були оформлені кольоровими ілюстраціями, особливо барвистими в розділі “Венеричні хвороби”.

Таємниче слово – “венеричні” – особливо після фільму “Планета бур” робило жахливу книжку надзвичайно привабливою.

Я перегортав її кожної слушної миті й одразу ж безпомилково розкривав на потрібній картинці. Напевно, щось подібне відчуває мій син, насолоджуючись монстрами по відику.

– Фе, бридкий!

– Чому? – запитую я.

– Сли-изький! – копилить він губи та кривить носа від огиди й тут же втуплюється в екран і шепоче: “Кла-а-с!”.

А я розглядав книгу, підручник, авторитет незаперечний. Загалом фотографії були чорно-білими, і обличчя, найчастіше, розпухлі, набряклі, з очима, заклеєними чорними смужками, здавалися похмурими, мертвими.

А кольорові вклейки були справжньою окрасою книжки. На двох з них були голови, чоловіча й жіноча, а на чотирьох інших – лише роти, величезні, червоні, розкриті.

Чому ця вклейка із згаслим, синьо-фіолетовим жіночим обличчям і віршик про Катю-Катерину, розмальовану картину, опинилися поруч?

Я не розумію, чому ця розпусна тітка з короткою зачіскою вважала себе Катею та нахабно, з розтуленим ротом дивилася на мене з відвертого венеричного розділу?

А можливо, це – двірничиха, п’яничка, трохи пришелепувата, яка жила в нас у напівпідвалі? Катерина, а ось по-батькові не пам’ятаю...

Не знаю. Не думаю, щоб це було статевим почуттям, що народжується. Не доріс я тоді до розуміння цього.

Була цікавість і непомітне мовчання батьків з приводу венеричного, і роти, такі звичайні, як мій, і такі дивні, укриті виразками, червоні, – узяті окремо.