Ленін та Яша

Пам’ятаєте це?

Камень на камень,

Кирпич на кирпич.

Да здравствует Ленин

Владимир Ильич!

Або ще запитували:

“Ти за камінь чи за цеглину?” Якщо відповідав: “За камінь!” – неправильно, отже, за Сталіна. А якщо “за цеглину” – правильно, – за Леніна. Або просто запитували: “ Ти за Сталіна чи за Леніна?” – “Звичайно, за Леніна”. А чому? Чому я не пам’ятаю жодного свого костюмчика, жодної пари взуття, жодної шапочки. Я не пам’ятаю парку Шевченка, куди мене приводили майже щодня, і самого пам’ятника Шевченку не пам’ятаю.

А ось це “камінь на камінь, цегла на цеглу” закарбувалося в мозку – як?..

“Ленін”. Жодної Лєни, а тим паче “ліні” ми в цьому слові не чули. “Ленін” – звучало як Земля (з великої букви) або Всесвіт (з великої букви). Та й не лише в ранньому дитинстві, а й потім, у старших класах, “Волгін” – це зрозуміло, походить від Волги. Але це ж Плеханов. Тьху! Ми на нього плювати хотіли!

А в п’ять років я все допитувався у тата:

– Хто найсильніша людина в світі?

– Жаботинський.

– А який найбільший корабель?

– Титанік.

– А хто найрозумніший, найдобріший? Хто най-най-най?

І, звісно ж, про Ісуса Христа ніхто не згадував.

Це вже потім “Леніна” сприймали як величезний кібернетичний мозок. Тоді, в шістдесяті, всі захоплювалися кібернетикою, а тут іще висновок лікарів після розтину про те, що мозок “Леніна” був у півтора рази більшим ніж звичайний, і величезні голови, барельєфи, бюсти, пам’ятники на весь зріст, горельєфи.

А в дитинстві “Ленін” чітко завершував піраміду “най-най-най”, як і комунізм – майбутнє, і, щоб це не вельми тиснуло, до першого додавали – “дідусь”, а до другого – “світле”.

“Ленін – будівничий світлого майбутнього всього людства”.

І я бачив літнього Дядю Стьопу, великого, як кран, із простягнутою вперед рукою, але без вантажу. Якось не поєднувалася ця колода з “Леніним-учителем”. А, можливо, тому, що і мій дідусь не вантажив–не возив, а сидів у міністерстві за великим столом, а до цього був директором санаторію в Кисловодську.

Хоча на діда, на Яшу, я намовляю. Він усе вмів – і чоботи підбити, і спідницю підшити.

Яків Ісакович, Яшенька, Яшуня, як називала його бабуся.

Пам’ятаю тебе, високого, ставного, пузатого. Ти йдеш з авоською з роботи, зупиняєшся біля під’їзду, і я біжу до тебе, кинувши все, і ти дістаєш і розгортаєш згорток із нарізаною тоненько найсвіжішою любительською чи лікарською, запашною, і відриваєш мені попку білої французької (міської) булки, або витягаєш з пакетика двійко маслин, чорних, жирних, або най-най, – жуликів!