У нас клопи!

У нас клопів не було. Цього ще бракувало!

Баба Соня цілісінькими днями витирала пил, витрушувала, вибивала, а коли з’явився пилосос – пилососила з ранку до ночі.

І мила підлогу навколішках у квартирі та на сходовій клітці, і заливала соляною кислотою унітаз, і всіма фібрами ненавиділа голубів, котрі паскудили на підвіконня.

Якщо пралася білизна – то вивішувалася не на балконі, а в дворі, щоб всі бачили, яка вона чиста, крохмальна, білісінька.

Незібраний накип на бульйоні чи, боронь Боже, знайдена у фрикадельці волосина, викликали у Соні бурхливу хімічну реакцію, і найгіршим словом – нечупара! – визначала вона Цильку, в якої не будинок, а “Содом і Гоморра”, тому що вони “беркути”, тому що вона “корова” і “глиняні руки”, і якої лишень гидоти у них не позаводиться.

Сусідські клопи заглядали до нас не частіше, ніж глави іноземних делегацій, й тоді на всю квартиру лунав стримуваний зойк: “Яшо! Кларо! Йдіть-но сюди!”

І всі бігли на бабусин заклик, і ставали серйознішими обличчя довкола нещасного бурого сліду на простирадлі.

Щоправда, залишалася ще якась надія спитати про комара, та Соня вже категорично хитала головою й уголос виголошувала бліду, наче вирок, фразу:

“У нас клопи.”

“У нас клопи”, – як часто в фільмах, книжках, теле- й радіопостановках героїня (чомусь доручалося це саме жіночому образу), сполотнівши, виголошувала:

“В організації – провокатор!” або ж “В загоні – зрадник, ворог!”

І всі довкола замовкали. І не потрібно було повторювати двічі.

Умить зсувалися до середини кімнати меблі, витрушувалися, як при обшуку, скриньки, і, головне, переверталися ліжка, де в замазаних дустовим милом щілинах могло б бути гніздо.

Яша йшов методично, проходячи голкою кожну щілину й періодично нюхаючи вістря, і поки що було зрозуміло:

“Немає. Немає. Не виявлено. Немає”.

Як зненацька зі шпаринки вибіг поранений клоп.

Другий! І Соня пополотніла.

І всі почали її заспокоювати, що це, мовляв, не наш, забіг від Таранових, вони пирскали, або від двірнічихи: Надька поїхала до піонертабору, нема кого кусати...

Але це був наш клоп, з невеликої багатодітної сім’ї, що мешкає під вимикачем, куди ані голкою, ані паяльною лампою не лазили.

Їх ще потрібно було знайти та знищити.