«Планета бур»

Першим фільмом по телевізору був, звичайно ж, “Планета бур” – про космічну подорож на Венеру, з потворами, скафандрами й потужними телевізійними перешкодами, в яких героїзм радянських першопрохідців і роботів мав рельєфніший вигляд.

Пам’ятаю його, Героя, в скафандрі, котрий бореться з потоком, що сягає колін, пояса, грудей, – робот вже, бідолаха, не витримував, – а наш стояв, наче звитяжець, серед спалахів блискавок і гуркоту каменепаду. Пам’ятаю, як він, у грубому в’язаному светрі та з замисленим поглядом у далечінь, схилився над помираючим другом. Пам’ятаю, як ми вдивлялися й навіть, задля різкості, прибирали лінзу, а там була Венера у суміші булькаючої рідоти й туману, “частоти рядків” і “розгортки по горизонталі”.

Цей фільм був передвісником космічної ери, Гагаріна, шалених оплесків і сліз захоплення.

Цей фільм наблизив до зірок моє покоління, нинішнє, призначене “жити при комунізмі”. І мені інколи здається, що були б тоді телевізори в кожній сім’ї, в кожному будинку – ми його побудували б, якщо не на Землі, то на Венері вже точно.