Я тонув!

Влітку виїжджали на дачу, на Микільську Слобідку, на Дніпро. Спекотно, пісок розпечений, йти не можна, треба бігти. А у воді, в річці – благодать! Робимо “купи-купи”. Сідаємо у воді, і плещемо ручками по воді, і встаємо. Сідаємо і встаємо. І з головою. “Купи-купи, купи-купи!”

Я пірнув з головою і розплющив очі, і побачив жовтувате світло, ніби від склянки з ревеневим киселем, і злякався, вдихнув.

Дідусь Яша – “купи-купи!” – витяг мене. Я тонув! Я всім розповідав, як я тонув, і дідусь мене врятував і поніс на берег, як героя, на витягнутих руках, або ж як “хліб-сіль” українка несе попереду українського танцю, а потім віддає його, вклонившись, і ручки гарно розводить, і ніжкою за ніжку назад скаче, а обличчя в неї, наче порцеляновий соняшник.