Дядя Коля

У дяді Колі також велика сім’я.

— Орава, — каже бабуся. (Вона теж ходить до дядька Колі, тільки не в перукарню, а додому.) — Банда! То не жарти: сім душ на утриманні — це ж якийсь циганський табір — і собака, і біла миша, а тепер ще й папужки — ні, це якийсь мандрівний цирк, слухайте, і всі на його шиї сидять та поганяють! Від малого до великого.

А я бачу: тягнуться діточки до нього, розкривши роти, неначе пташенята з гніздечка, витягаючи шиї.

— Що я купила — сушки, він видав їм по одній, а решту сховав. І ніхто не просив ще. Ти чуєш, — навіть найменшенький. Взяли та пішли. Питається, треба було стільки народжувати? Хотіли хлопчика. І що в результаті? Господи… Коля і сам не Аполлон. А тут вибігло таке лупате, клишоноге, ніс картоплею, лисе, — бабуся розчулено дивиться на мене, — схопило цю сушку… По-моєму, вона знову вагітна, ти чуєш? Яшо!

У відповідь — веселе дзижчання електробритви…