на главную Воскресенье
назад вперед

Золота рибонька

Виявляється, можна. Тепер я знаю точно і можу вам сказати не по секрету. Давним-давно, ще до війни, Яша зловив Золоту Рибку і попросив у неї, щоб вона стала бабусею, тобто щоб перетворилася на красуню Соню і стала його дружиною. А та сказала: — «Добре. Та відтепер ти виконуватимеш мої бажання. І не три, а всі!» А Яші тільки цього й треба. Тому що народитися чарівником — це одне, а стати ним — зовсім інше. Зовсім інша справа. І влаштувати хай не казкове, а цілком пристойне життя, що завжди було не просто, ой, не просто…

«Золотце», «рибка»… Тепер все стає зрозумілим. Артіль інвалідів імені 34-ї річниці Червоної армії, напівпідвал, сірий халат, вимазаний фарбою, цех накату малюнків на пакетики, де Яша працював техноруком, коли його пішли з міністерства.

І Соня — Золота Рибка.

Ви можете уявити її на виробництві? І все ж Соня зажадала, і Яша працевлаштував її до себе, на фабрику шкіргалантереї. Чому до себе? А характер? Хто б її тримав, окрім Яші? Та він дуже швидко збагнув і перевів володарку морську у надомниці, для пенсії та взагалі, нібито плести сітки, які зазвичай в’язав сам, ввечері після роботи.

Справжнє життя починалося увечері, коли Яша, повечерявши та попивши чайку, прилаштовував розпочату сітку на батарею.

— Ну? — Соня сідала навпроти, і дідусь неохоче починав, і море вже хвилювалося, з безодні спливали якісь Галини, Поліни, Сегути… І тільки Ірена, голова місцевкому…

— А Таранова? — переривала Соня.

— Сиділа, нижче трави, ні пари з вуст. А Ірена одна…

— Таранова… — Соня, здається, розуміла, хто за цим стоїть.

— Таранова нічого. — (Наївний Яша, ой, наївний!) — А Ірена встала за мене грудьми. Нагадала їм…

— І ти їй віриш?! «Таранова ні при чім». Це вона налаштувала, запевняю тебе, вона Шкловеру диктувала… Голову даю на відсіч, вона!

Придворні хвилі інтриг накочували — й докочувалися до кухні та, — де там загасити! — тільки розпалювали вулкани підступності й мстивості. Які плани, маневри, дези та коаліції! Як палали щічки, ніздрі роздувалися й груди здіймалися від обурення! Якою ж гарною вона була в гніві, безумовно праведному. І Яша, забуваючи плести, дивився на Сонечку закоханими очима.

назад вперед
© 2011, Текст С. Черепанов / Дизайн О. Здор
Web - В. Ковальский