Хрещатиком

Відтоді минуло, слава богу... Та я, як і раніше, бачу їх разом. З міністром Ананченком та його дружиною. Поруч на довоєнному весільному фото, що висить у мене в кімнаті. На овальній фотокераміці однакових надгробків. Та на Хрещатику, коли вони повертаються від Проца, під ручку.

Вони йдуть під ручку — гарні, видні — і чоловіки, проходячи мимо, роблять вигляд, що не дивляться та непомітно зітхають, а дами все ж оглядаються з надією, що, може, із спинкою щось не так, морщить чи тягне, або що-небудь ще, проте і з тильного боку причепитися було ні до чого:

— Проц!.. Але ж до нього не потрапити... Легше — до раю.